Куди йде Китай ?

Успіх і особливості Китаю очима очевидця професора Варшавського Університету     Кшиштофа Облуя

Куди йде Китай ?

Минулими вихідними в китайському Шанхаї відкрилася всесвітня виставка ЕКСПО 2010. Прогнозується що до закриття виставки 31 жовтня її огляне близько 70 млн. відвідувачів. Знову, після літньої олімпіади 2008 року, увага цілого світу прикута до піднебесної.

“Ця виставка представить світу Китай, як країну з 5-тисячолітньою цивілізацією, котра динамічно розвивається і змінюється завдяки реформам. Китай відкривається “, – заявив лідер КНР Ху Цзіньтао.

Так, Китай поступово відкривається світові, але наразі для більшості людей він, його економічний успіх, культура – велика загадка, яку важко зрозуміти не побувавши на Далекому Сході. Власне з цієї причини гуру менеджменту професор Варшавського Університету Кшиштоф Облуй більш ніж три місяці досліджував Китай з середини. Нещодавно повернувшись з подорожі, він готовий поділитися своїми враженнями з читачами ВЗ.

На перекір стереотипу Китай – це зовсім не гігантський моноліт.

– Звичайно є Китайська Народна Республіка, політично досить централізована, але сам Китай дуже різноманітний: кількадесять діалектів, 56 національних груп. В місті Гуангжоу – одному з найважливіших промислових центрів КНР розмовляють 4 діалектами. Часом перехожим важко між собою порозумітися – розповідає професор.

Місцеві підприємці з Гуангжоу, володіючи кантонською мовою, мають досить довгий час ходити на мовні курси, якщо хочуть мати справу з центральним Китаєм, де панує мандаринський.

– Немає не лише єдиної мови, але й кухні, народних традицій, ментальності. Кожен регіон цілком різниться від інших, але все населення об’єднує працьовитість і дисципліна. За весь час я не бачив жодного п’яного. В економічному плані об’єднує ще й величезний спільний ринок – життєвий простір для трудової і підприємницької активності – зауважує Кшиштоф Облуй.

Цей гігантський ринок майже порівну, 50 на 50, ділять державні і приватні компанії. Перші контролюють в основному стратегічні галузі господарства – енергетику, транспорт. Однак поступово вони поступаються приватній ініціативі, яка стрімко розвивається в Китаї.

– Підприємці Китаю мислять зовсім інакше ніж їх колеги з Америки чи Європи. Вони консервативні і обережні, схильні до уникнення ризиків, думають про далекоглядну перспективу. В цьому плані китайський бізнес є віддзеркаленням конфуціанської філософії: річку переходи по каменях – поволі й обережно – продовжує розповідь науковець.

Ще в древні часи Сунь Цзи в “Мистецтві війни” писав: “Якщо маєш ворога, то сиди на балконі і пий чай, а ж поки не побачиш на вулиці його похоронної процесії “- таких принципів китайці дотримуються тисячі років. Однак це зовсім не означає, що між фірмами не існує конкуренції.

– Конкурентна війна іде на смерть. Підприємці знижують ціни майже до собівартості. Тому навіть при малих заробках рівень добробуту громадян зростає. Наприклад коли китайський виробник кухонної і побутової техніки Galanz завойовував ринок мікрохвильовок, то за 10 років дев’ять раз знижував ціни. І то суттєво. Так в 1997 році, поставивши за ціль потіснити корейського LG, Galanz скинув 40% ціни на весь модельний ряд. Це звучить невірогідно, але в Китаї це реально і оправдано – орієнтуватися слід на масовість,обороти, а не на високу маржу. Якщо після робочого дня піти в торгові квартали Гуангжоу то відкривається несамовита картина – тисячі людей несуть щойно куплені комп’ютери, ноутбуки, телевізори і т.д.

Звичайно продавати багато – добре, але чи масштаб виробництва не зашкодить якості? Китайський досвід доводить – ні.

–  Китайці вчаться і вдосконалюють свої уміння на очах. Колись всі сміялися з китайських автомобілів. Вони дійсно розсипалися майже на очах. Але китайці не здалися, набили руку, купили по всьому світі хороші технологічні фірми, хороших виробників запчастин, а потім взялися і за бренди – наприклад легендарний джип Hummer. В 2010 році Volkswagen планує вперше виготовити основну частину своїх автівок за межами Німеччини – в Китаї. Він, як й інші західні фірми прагне заощадити на дешевій робочій силі. Однак переведення виробництва у Китай таїть і загрози: китайці перебирають досвід: як виробляти, як збувати, де брати сировину, в який спосіб зорганізувати ефективне управління. Коли вони цьому всьому навчаться західний партнер вже більше не представлятиме для них інтересу, вони заснують виробництво під власним брендом – пояснює професор, і продовжує – Так вже відбулося з виробниками взуття – Nike, Adidas, Reebok, котрі свого часу спокусилися на дешеву працю. Китайці скопіювали всю модель бізнесу, продають своє взуття під дуже подібними логотипами і на 40% – 50 % дешевше. Дрібні китайські фірми часто вдаються і до обману – відверто підробляють відомі бренди. Але така стратегія не оправдана – поки ти торгуєш своїми виробами на базарах, тебе не чіпатимуть, але шлях росту, продажів в магазинах, супермаркетах – для таких піратів закритий.

Китайці дійсно геніально наслідують. При цьому ціна їх виробів, як правило нижча за ціну конкурентів, а якість зростає.

– В 90-ті китайська сантехніка псувалася за 3-4 місяці. Зараз вже служить декілька років, скоро дорівняється італійським взірцям, а потім можливо і пережене їх – сміється професор, – Слід зазначити, що китайці не тільки копіюють, але часто і крадуть. Однак зауважу: права інтелектуальної власності – продукт промислової революції 19 ст., надзвичайно розвинутий за останні 20-30 років – інструмент поставлений на службу багатих країн, що примушує бідних платити за використання знань перших. Для новоствореної фірми купити патент чи ліцензію – нереально. Тому часто китайці стартують на сіро, а вже розвинувшись легалізують використання чужих винаходів і технологій платячи їх власнику відшкодування.

Кшиштоф Облуй розповідає, що американці теж крали і технології, і назви. Навіть зараз то роблять. В кожному супермаркеті в США повно сиру Фета, гірчиця Діжон, вино Шабле – усе виготовлено у штатах, хоча право до перелічених назв мають лише європейські продуценти. Мало того, західний світ придумав зараз новий тип підприємств, що патентують нові винаходи і технології без цілі їх впровадження, а з метою дочекатися випадку впровадження подібних якимось підприємством, а потім розорити його через американські суди.

– Китай далекий від Європи не лише географічно. Це інша модель суспільства, економіки. Однак, навіть повз культурний бар’єр, – продовжує ділитися враженнями професор – вести справи з китайцями, думаю, легше ніж, скажімо, з скандинавами. Китайці, як і слов’яни живі, відкриті на персональні контакти. Велику роль в Китаї грає “гуанксі” – модель провадити бізнес через персональні товариські стосунки між партнерами. “Гуанксі” включає спільне проводження вільного часу, допомогу в різних ситуаціях, деяку участь у житті сім’ї колеги. Взагалі ж китайці достатньо відкриті і теплі, у них багато ентузіазму, інтересів, їх все цікавить. Зовсім нема тієї апатичності, притаманної поведінці мешканців заходу, особливо європейців. Відкриваючи Китай для світу китайці хочуть відкрити і світ для себе.

Остання світова криза вплинула і на Китай. Хоча в 2009 році КНР стала найбільшим світовим експортером, перегнавши Німеччину, але зараз орієнтири міняються – експорт перестає бути головним пріоритетом. Китай починає розвивати внутрішній ринок.

– Коли мене питають куди прямує Китай, чесно відповідаю – не знаю. Це величезний суспільно-господарський організм, котрим ніхто повністю не може керувати. Китай вже є супердержавою, але чи захоче він розповсюджувати свій вплив на весь світ чи вибере політику регіонального лідерства, перейде до активної міжнародної політики чи продовжуватиме бути спостерігачем, залишиться в ролі “світової фабрики” чи вирішить підкорювати сфери послуг і високих технологій – ці питання лишаються відкритими – завершує свою розповідь Кшиштоф Облуй.

Віто Надашкевич

Опубліковано: Високий Замок, №140 (4272), 29 липня 2010 року