Давньогрецькі філософи про сьогоденну Україну

Розмова партнера компанії Law Craft з видатним науковцем в якій ідеї давньогрецьких філософів несподіваним чином проектуються на українську реальність

Давньогрецькі філософи про сьогоденну Україну

 З університетської лави усі пам’ятають імена Сократа, Аристотеля, Епікура. Однак більшість не читали й не читають античних праць, адже думають, що вони не актуальні й написані архаїчною мовою. Однак насправді, в них висвітлюються питання, які з порядку денного ніхто не знімав, а їх простоті, логічності й зрозумілості викладення варто було б повчитися сучасним науковцям.

Що би сказали древні про світ сучасний? Відповіді на багато питань можна знайти в їх працях, котрі ретельно вивчав викладач філософії з 40-літнім досвідом доцент Едуард Єленевський.

 Filosofy pro UA

В.Н. (Віто Надашкевич): Пане Едуарде, що б порекомендував би Аристотель державним мужам сучасної України?

Е.Є. Аристотель би втішився прагненню України розбудовувати демократію, але зауважив би, що на разі вона у нас надзвичайно слабка. В Україні немає еліти, немає розвинутого громадянського суспільства, немає лідера, який би відчував відповідальність перед історією. А державні мужі, тобто аристократія, на думку філософа, повинні мати три якості: патріотизм, моральність професіоналізм.

В.Н. Особистісні якості найважливіші?

Е.Є. Так, навіть у попередників Аристотеля. Платон вивів принцип єдності людини-ідеї: істина+добро+краса, а Сократ акцентував увагу на важливості сумління – слідування внутрішньому закону, а не сорому – страху суспільного осудження. Сучасні ж політики часто не мають навіть останнього.

В.Н. Аристотель міг би вказати вірний шлях для нашої держави?

Е.Є. Для того щоб держава розвивалася, політичні партії мають бути під жорстким контролем громадськості. Перефразовуючи Аристотеля, котрий писав про соціальні групи, партія, котра не контролюється суспільством, починає працювати сама на себе. Безконтрольна партія – змова проти народу. То ж, думаю, філософ особливо б звернув увагу на активність громадських організацій і дійсно незалежних профспілок. Крім того демократія може бути збудована лише там, де є вільні і економічно незалежні громадяни, тобто там, де існує міцний середній клас.

В.Н. Платон був би такої ж думки?

Е.Є. Не зовсім. Думаю, він закликав би до громадянського протесту. Взагалі, філософу притаманні радикалізм, навіть тоталітаризм в побудові ідеальної, можна сказати, соціалістичної держави. Аристотель же ж виступав лише за поступові еволюційні зміни, він пропонував, не видумувати «ідеал з голови» (як у Платона), а вдивитися в реальність і опиратися на вже існуючі моделі та структури. Однак обидва філософи засудили б політичну пасивність населення, відсутність бажання відстоювати свої права і реформувати державу. Слово «ідіот» в стародавній Греції характеризувало людину, відсторонену від суспільних проблем.

В.Н. А що б Аристотель міг би сказати молодій людині, котра попри здобуття вищої освіти розсилає сотні резюме і все ж не може знайти роботу?

Е.Є. Скоріш за все класик був би здивований такому явищу, як безробіття. Ігнорувати цю проблему не можна, адже від неї страждає, як людина, так і країна. Аристотель визначив принцип «таксісу»: «Мої інтереси – моя держава. Я працюю на себе – на свою державу». Якщо люди не можуть знайти роботу – це важлива проблема, зумовлена відсутністю структурованості суспільства, а значить й ефективного управління.

Цікаво, що греки не цінували фізичну працю – її виконували раби, тож Аристотель на перший погляд був би задоволений значною кількістю програмістів, юристів, вчителів та викладачів, якою тішиться Львів. Одночасно філософ би сказав, що не можна присвячувати життя лише одній справі. Слід постійно вчитися, здобувати нові знання, бути людиною «політичною», а значить багатогранною. Перикл, прямо писав, що кожен громадянин має в житті спробувати себе і у війську, і в виконавчій владі, і в культурній сфері.

В.Н. А чи схвалили б філософи заробітчанство та еміграцію?

Е.Є. Категорично ні. Закордон їхати варто, але лише вчитися, переймати досвід. Так робили Геракліт, Піфагор, Демокрит. Однак зауважу: має існувати місток, який забезпечить не лише гідне повернення таких людей, але й можливість застосування їх досвіду. Цього в Україні немає, тож навіть при бажанні залишитися, таким людям просто приходиться знову виїжджати за кордон.

В.Н. То ж якщо лишатися в рідних краях, чи могли б епікурейці радіти життю і насолоджуватися ним при зарплаті в 3000 грн.?

Е.Є. Звичайно! Сучасне сприйняття Епікура, як гедоніста хибне. Епікур вчив людину позбутися страху і просто радіти життю – сонячному дню, тістечку з чаєм, розмові з другом. Людина має отримувати задоволення, однак в міру (поняття міри – важлива знахідка античної філософії), інакше воно перейде в страждання та самознищення. На відміну від Аристотеля та Платона, Епікур був антропоцентристом – в центрі уваги була людина, її духовний світ. Він зовсім не вчив розбещеності, для фінансування якої людині дійсно потрібні чималі доходи. Думаю, що Епікур заклав уявлення про тип сучасної європейської людини.

В.Н. Як би визначив Сократ життєві пріоритети – на перше місце поставив би сім’ю чи кар’єру?

Е.Є. У Сократа була вредна дружина. Розвестися в ті часи не складало проблеми, тож знайомі часто дивувалися – «пощо ти її терпиш?». Філософ відповідав: «Якщо навчуся терпіти свою дружину, то зможу стерпіти все на світі». Сім’я і кар’єра – дві сторони життя, вони його невід’ємні частини і мають слугувати для власного особистісного розвитку. Ще раз згадаю, що людина, яка живе виключно своїм «хутором»

– «ідіот», але одночасно, як писали неоплатоники «руйнується сім’я – руйнується держава.

В.Н. А яким би було б відношення Сократа до ювенальної юстиції?

Е.Є. Взагалі питання юстиції було в центрі уваги римлян. Вони вважали, що закон має бути максимально деталізованим і всеохоплюючим – питання стосунків в сім’ї – не виняток. Сократ би цьому не заперечив, однак би поглянувши на те, як пропонують (а в деяких країнах вже й впроваджують) юв. юстицію на практиці, сказав би: «Міра перейдена!». Будь-який, навіть найкращий, принцип, доведений до крайнощі перетворюється в свою протилежність. То ж і юв. юстиція руйнує те, заради чого була створена.

В.Н. Якби Платон, засновник Академії, та Аристотель, засновник Лікею, відвідали український ВНЗ, чи були б в захваті від побаченого?

Е.Є. Глибоко переконаний, що враження були б жахливі. Сьогоднішній навчальний процес – це бездуховний формалізм, з відсутністю навіть натяку на гармонічне формування знань. Академія була створена, щоб навчити правильно мислити, Лікей – щоб практично застосовувати мозок, як основний інструмент людини. Ці заклади формували еліту, а нинішні ВНЗ через халтуру і хабарництво нищать суспільну ієрархію і псують людей «виховуючи» їх без принципів та пріоритетів.

Студентам просто дають інформацію, яку вони і так, часто навіть в ліпшій формі, можуть знайти в Інтернеті чи прочитати. Жахливо проводяться семінари – без дискусії, без обговорення, просто «питання-відповідь». А тести (!?) – нераціональне зазубрювання. Якщо викладача можна замінити машиною, якщо він тільки додаток до комп’ютера і книжки – він не потрібен. Між викладачем і студентом має існувати духовний зв’язок, тільки тоді вища освіта виконуватиме свої функції.

 

В.Н. Щиро дякую за розмову.

Е.Є. Дякую вам.

17.02.2013 року 

Опубліковано: Дзеркало тижня, №20 (117), 08 червня 2013 року, © Віто Надашкевич

Коротка довідка про філософів:

Сокра́т (469 – 399 рр. до н. е.) – здійснив поворот філософії від розгляду природи до вивчення людини. Виводився з сім’ї каменотеса, а все життя прожив в Афінах. Автор «сократівських парадоксів» до котрих приписують й вислів «Я знаю лише, те, що нічого не знаю». Перекази доносять до нас, що під час війни зі Спартою Сократ сам з великою палицею розігнав цілий підрозділ супротивника – спартанці боялися поранити відомого мудреця й тікали від нього.

Платон (427 – 347 рр. до н.е.) – засновник Академії, вихователь Олександра Македонського, учень Сократа, котрий записав його міркування. Народився в аристократичній афінянській сім’ї. Цікавився душею і державою, правом і мистецтвом, методами й способами пізнання. До нас дійшло 36 творів Платона, а відомий англійський філософ і математик 20 ст. Альфред Вайтхед влучно підмітив: «Основна характеристика європейської філософії полягає в тому, що вона являє собою лише низку приміток до Платона».

Аристотель (384 – 322рр. до н.е.) – учень Платона, засновник класичної логіки та Лікею ( т.зв. «Університету Арістотеля»). Народився в сім’ї придворного лікаря. Погляди філософа часто йли в розріз переконань його вчитиля, звідки й пішов вислів «Платон мені друг, та істина дорожча». Був справжнім енциклопедистом, котрий цікавився фізикою, космологією, біологією, географією, естетикою та педагогікою, однак для більшості, в першу чергу асоціюється зі своїм трактатом «Політика», а отже державотворенням.

Епікур (341 – 270 рр. до н. е.) – учень Навсіфана, послідовника Демокрита. Активно критикував давньогрецький культ і вірування в богів, сам же ж при житті неодноразово обвинувачувався в плагіаті. В фокусі уваги філософа були практичні настанови для життя. Часом Епікура називають основоположником атеїзму та гедонізму, а його життя і погляди – об’єкт чималої зацікавленості вчених і в дечім загадка: з-поміж більш як 300 творів до наших часів збереглися лише уривки.